Проект “Манявський Скит - скарбниця духовності Прикарпаття"

Проект

“Манявський Скит - скарбниця духовності Прикарпаття"

                                                                 Автор проекту

                                                                 Купчак О. М.

                                                                 класний керівник 8 класу,

                                                                 вчитель української мови і літератури

   Актуальність

   На сучасному етапі розбудови українського суспільства вельми актуальною постає потреба виховувати дітей і молодь на таких морально-духовних цінностях, що сприятимуть формуванню людини, яка буде жити за законами добра, справедливості, чесності, гуманізму,віри.

   Актуальність проблеми духовного виховання полягає, насамперед, в тому, що наше суспільство потребує підготовки широко освічених, духовних людей, що володіють не тільки знаннями, але і позитивними духовно - моральними рисами. Крім того, сама по собі освіта не гарантує високого рівня духовної вихованості, бо вихованість – це якість особистості, що визначається в повсякденній поведінці людини та її відношенням до інших людей на основі пошани і доброзичливості.

   Актуальність проекту обумовлюється також тим, що важливу роль у розбудові незалежної української держави, відродженні духовності, історичної пам’яті відіграє національна культурна спадщина та її складова – історичні пам’ятки.

   Підвищення інтересу суспільства до джерел духовності, вивчення   традицій стимулює активізацію досліджень проблем історії  культури, активізує потребу в узагальнені та аналізі в цій важливій сфері.

Мета проекту:

   -         виховувати у серцях дітей почуття відповідальності, любові до Бога та ближнього;

   -         прививати любов до рідного краю, мови, духовної пісні, історичних пам’яток;

   -         ознайомити з духовним осередком краю – Скитом Манявським, його минулим і сучасним життям;

 -         познайомити із настоятелем Спасо – Преображенського скиту МанявськогоХресто- Воздвиженського монастиря о.Феогностом;

   -         вчити виразно читати поезії.

Завдання проекту:

   -         навчити школярів збирати інформацію, читати мислячи, виділяти головне, узагальнювати, порівнювати та співставляти;

   -         сприяти відновленню духовних зв’язків між поколіннями нашого народу;

   -         учити приймати високоморальні рішення в реальних життєвих ситуаціях;

   -         виховувати повагу до норм християнської моралі;

   -         створити умови самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів. 

Очікувані результати проекту:

Реалізація даного проекту дасть такі результати:

   -         виховається в школярів національна свідомість на засадах християнської моралі та історико-культурних надбаннях нашого народу;

   -         здійснюватимуться почуття шанобливого ставлення до духовної спадщини нашого народу;

   -         набуття умінь і досвіду вирішення морально – духовних проблем на місцевому рівні;

   -         підвищення морально – духовної культури;

   -         створення ілюстративних та інформаційних матеріалів.

Тип проекту: творчий, виховний, колективний.

Термін реалізації проекту:лютий-березень 2014н.р.

За строком діяльності:короткотерміновий.

  ПЛАН ДІЙ

         

Результати проекту

здійснено:

   -           створено фотоплакат “Манявський Скит – скарбниця духовності Прикарпаття”;

   -         створено фотогалерею про Манявський Скит;

   -         організовано і здійснено поїздку в Манявський Скит, на Блаженний камінь;

   -         підготовлено рубрику “Поети і письменники про Манявський Скит у поезіях і пісніх”;

   -         взято інтерв’ю з ієромонахом о.Феогностом про життя ченців.

     Додаток 1

     Фотоплакат

 Додаток 2

Фотогалерея

 Додаток 3

    Додаток 4

  Поети і письменники про Манявський скит у поезіях та піснях

    Любий серцю, милий серцю край,

     Де вабить око ліс зелений

     І чудовий водограй

     Оточивши Скит Манявський,

     Смереки тихо шелестять.

     Про життя монахів славних    

               Поміж собою гомонять.

     Чорно-сині гори мріють

     У небесній далині.

     Таємниці свої славні

               Вони розказують мені.

                                                        Г. Струтинська

           Іван Виговський і його могила

            Ви чули, що в Скиті Манявськім – 

           Івана Виговського прах?

          Отого, що бивсь з військом царським,

           Нагнав на Московію страх.

                    А битва ж була небувала –

                    Її конотопською звуть, –

                    Вона потрясла, підірвала

                    Захланну московському можуть.

            Затямлять, ще й дітям закажуть

             Бояри і князь Трубецькой,

             Що бій за свободу в нас важить,

             Де що не козак – то герой.

                      Рясніли загарбників трупи

                      Порубані, як очерет,

                       Немов за Батурин, за Крути… –

                       То мста відбулась наперед.

           Оце вам «выговцы» – не «овцы»,

           Оце вам орли не – не хохли

            Від слова одного «виговці»

             Цар-батюніка спать не могли.

                        Бо хочуть оті «негодяи»

                         На «запад», а не на «восток»,

                         І гетьман їх не повторяє

                         Богданових помилок.

       І котиться слава луною

       По конотопських полях:

     – З Європою, а не з Москвою!...

Москві треба дать по зубах!...

                        –  Не ждімо добра від москвичів –

                             В Європу топчімо стежки…

                             Ой, недарма ж кажуть: в Скиті

                             Виговського тліють кістки.

Десь тут, в самім центрі Європи,

В вінку прикарпатських ялин

Спить гетьман – герой Конотопа,

Та могили його не знайшли.

                                         Іван Павліха

Блаженний камене! Алмазе!

                  Тебе ми любим від душі,

                   «Немає рівних, – кожен скаже, –

                    ні твоїй силі, ні красі.

                     Карпат безмежних далини

                     Ковтає погляд кожну мить,

                     Серед гірської тишини

                     Священний велетень лежить.

Природи диво неповторне,

З цілющим присмаком води

До Себе манить, кличе, горне…

Як хочеться прийти сюди!

                     Дихнути холодом печерним,

                     Відчути впевненість і міць,

                     Традиції згадати предків,

                     Щоб пам’ятати їх повік.

                                                                        Іван Павліха

Пісня про одинокого старця

               Десь в далекім краю

               І колись вже давно

               Жив премудрий досвідчений старець.

               Він щоденно твердив

                І завжди говорив:

                «Слава Богу за смуток і радість»

                                 Наш Господь дав усім,

                                  Дав усе для душі.

                                  На важку не жалійтесь дорогу.

                                  Дякуй щиро за все

                                  І завжди говори:

                                  «Значить так треба Господу Богу».

              Научися творить

              Волю Божу завжди.

               Може бути, що будеш ти гнаний.

               І з сумою в руках,

               І з сльозами в очах,

               І ріднею ти будеш незнаний.

                                    Якщо буде печаль

                                    Чи хвороба, чи біль,

                                       Або чимось страждати прийдеться –

                                       Не сумуй, не страждай,

                                       А завжди пам’ятай,

                                      Це від Господа грішним дається.

      Роки наші пройдуть,

      Друзі всі відійдуть,

             Непомітно підкрадеться старість.

     І завжди ти тверди,

     І завжди говори:

     «Все від Бога, як вчив мудрий старець».    

                          Манявський Скит – величний монастир,

                          Блаженний камінь і вода цілюща,

                          Якою нас Господь благословив,

                          Щоб нам народ мав силу невмирущу.

Манявський Скит між горами стоїть,

Він таємниці ревно зберігає

Ніхто не знає, де підземний хід,

Куди веде, ніхто також не знає.

                                Віками він приваблює усіх,

                                 Лікує хворих, душі очищає.

                                  Манявський Скит – величний монастир,

                                   Котрий історію з сучасністю єднає.

                                                                                   Ганна Струтинська

             Скит Манявський

          Де над Манявкою ліс густий,

          Давно там скит стояв.

          Там Православ’я хрест святий

           До неба ся здіймав.

          Ченці побожні жили там

           Як в Києві живуть.

           Щодня гудів величний храм

            Від милозвучних нот:

            «Пресвятая Богородице, спаси нас!»

            Гіркий, нещасний час настав

             І злі сини прийшли.

             Зреклися віри праотців,

              Що в гріб давно лягли.

               Лише в Манявськім скиті там

               Цвів Православ’я цвіт.

            І від пісень величний храм

            Лунав ще много літ:

            «Пресвятая Богородице, спаси нас!»

           Но в цю далеку сторону

           Рим руку простягнув.

            Ченці пішли на чужину,

            Скит мертвим сном заснув

            Травою поросло все там

             І мохом храм обріс.

             Но повний місяць вже зійшов,

             Гуде від співу ліс:

             «Пресвятая Богородице, спаси нас!»

                                                                     Сидір Воробкевич

Навколо тиша… Сплять церковні дзвони,

                 Мовчазні свідки-гори спочивають.

                 Потоки змовкли. Чути щиру мову, –

                 Монахи із Всевишнім розмовляють.

На грудях руки складені смиренно,

Благальні очі зведені до неба…

Монахи молять Бога нічно і денно

За наш народ, за мене і за тебе.

                О Господи, яка ж любов безмежна

                До тебе у серцях святих монарших, –

                Щорічно і щоденно, ревно й чесно

                Вони покірно п’ють смиренну чашу.

Смиренну чашу? Що ми розумієм…

 Вона велична й для душі спасенна,

Монахи ллють у неї тільки віру,

Й молитву вдячну, золоту і ревну.

                  І навіть коли з гір шумлять потоки

                  І клопоти нас в вир свій забирають,

                  У спеку, в бурю, через дні і роки

                  Монахи із Всевишнім розмовляють.

В ім’я Отця, Святого Сина і Духа, –

Благальні очі звернені до неба,

Смиренно руки складені на грудях –

То Божі слуги моляться щоденно

За мене, за народ мій і за тебе.

                Очі Ісуса

   Очі Ісуса, в Вася дивлюся,

   Вірю Вам завжди і не боюся

   З Вами нічого.

   Я перед Вами впаду на коліна,

   Каюся, Господи, винна я, винна.

   Хресну дорогу сльозами я зрошу,

   Ще раз і ще раз прощення попрошу.

   Прости за слово, за думку, за діло,

   Прости, Ісусе, прошу несміло.

   Прости нас, грішних, молю за всіх я,

   І дай терпіння нам для спасіння.

   Прости нас, Боже, я знаю зможеш

   Ти нас простити, ми Твої діти.

   Ми Твої діти, такі невдячні,

   Прости, Ісусе, що необачні,

   Що додаємо ще більше муки

   На твоє серце, розп’яті руки,

   Що часто справи якісь ми маєм,

    А храм Твій кличе – ми ж обминаєм.

    Хіба що горе у двері рипне,

   Тоді шукаєм тебе насліпо.

  

   Шукаєм стежку, і храм Твій Божий,

   І просим, просим, помилуй, Боже.

   І ти приймаєш, і все прощаєш,

   Ти вічний лікар і лік всіх знаєш,

 

   Ти мудрий вчитель, тому благаєш

   Кожну людину, кожну дитину:

   Прийдіть до Мене прості й натхненні,

    Прийдіть, і будете всі спасенні…

    Очі Ісуса, в Вас я дивлюся,

   Вірю Вам завжди і не боюся з Вами нічого…

                                                               Наталія Уманців

Пісня про Манявський скит

Слова і музика Миколи Петренка

Стоїть в Карпатах скит Манявський

Молитва божа в нім луна

Щоб наша віра Християнська

Завжди в серцях людських жила.

                   Тут Матір Божа приходила

                    І сльози ллє, як в нас біда

                    Її ікона чудотворна

                    Людей і землю зберіга.

Блаженний камінь – Ласка Божа

Із нього йде свята вода

Хвороби вірних всі лікує

У кого чистая душа.

                   Стоїть в Карпатах Скит Манявський

                   І завше буде він стоять.

                   Ченці і люди будуть Бога

                   І Матір Божу прославлять.  

Йшов час…

                Давно там Скит стояв.

                Минуло забуття, руйнація.

                 І знов місцина Скитова ожила.

                                     Робота закипіла тут.

                                      Святі отці прийшли

                                      І стіни церкви нової

                                      Любовно возвели.

                   Далеко лине мелодійний дзвін.

                   Заклично він гуде.

                   На Службу Божу кличе всіх

                   І знову Скит живе. 

           Недавно, зовсім недавно

           Манявський Скит мовчав.

           Недбалістю людей зруйнований

           Ознак життя зовсім не подавав…

           Йшов час…. Минуло забуття,

           Руйнація пройшла

           І знов місцина скитова

           Для віри ожила.

                                                                      Г. Струтинська

                                       Скит

             Поміж густих лісів Карпатських гір

             Колись підняв ти гордо й величаво

              Хрести свої до неба і до гір

              На службу людям, Господу на славу.

І люди йшли потоками сюди,

Щоб помолитись Богові щоденно

Та ще набратись цілющої води,

Яка текла під Каменем Блаженним.

                 Мурів скитських каміння пам’ята

                 Молитву Княгиницького Іова,

                 Воно до нас доносить крізь літа

                  Палке Івана Вишенського слово.

Тут легендарний Довбуш гостював,

Коли вертався із походів славних.

…Татарські криги і вогні заграв

Доносяться до нас з часів тих давніх.

                      Тебе нівечив ворог не один

                       У лютості своїх несамовитій,

                       Та ти як сфінкс піднявся із руїн,

                        Щоби надалі Богові служити.

Батерса води тихо жебонять,

Шумлять старі смереки і ялиці,

Від сонця бані у Скиті блищать,

Зазивно зазира в село дзвіниця.

                       Гуде велично монастирський дзвін,

                       Людей скликає на розмову з Богом.

                       І сходяться вони з усіх сторін

                       Молитися до Господа святого.

Зливаються у шепоті уста, –

У цю величну і просту годину

Звучить молитва тиха і свята

За волю, за народ, за Україну.

                                                                      Г. Струтинська

Додаток 5

Інтерв’ю з ієромонахом Феогностом (Бодоряком)

          -Шановний отче! Цього року Хресто-Воздвижеснський Манявський монастир відзначає свій 400-літній ювілей. Чи можна стверджувати, що саме 1611 рік с датою заснування духов­ної святині у Маняві?

          - Манявський Скит увійшов у історію православної Церкви і нашої держави в цілому як важливий осере­док духовності. І не буде перебільшенням, коли скажемо що він — не тільки перлина Прикарпаття, але і його ду­ша. Історично доведено, що саме 1611-ий був роком заснування монас­тиря преподобним Іовом Княгиницьким. При цьому не спід забувати праіс­торію святині. Згідно із свідченнями деяких істориків, нинішній монастир бере свій початок від Скиту, заснова­ного в другій половині XIII століття. Саме в цей час у Манявські гори при­йшли ченці Іоаникій і Пахомій. Вони шукали усамітнення і Господь привів іх до каменя-печери з цілющим джере­лом. Облаштувавши в печері житло, ченці молитвами, водою, зібраними травами зцілювали хворих та немічних.

В історичних джерелах зга­дується, що давній монастир був за­снований на північному сході від нині діючого, на відстані приблизно 380 метрів, у святому місці українських Карпат, що в районі Блаженного каменя Великий наш Каменяр Іван Франко в одній зі своїх повістей писав, що За­хар Беркут - герой Тухлі - три роки провів у монастирі. Найімовірніше в Манявському. Події, зображені у творі, стосуються часів монголо-татарських набігів на наші землі. Є версії, що у святиню за розрадою і благословен­ням до старців неодноразово приїздив князь Данило Галицький. Але ці при­пущення ще -потребують детального історичного дослідження.

          -Отче Феогносте, які заходи приурочені знаменній даті в історії монастиря? Чи було приділено юві­лею гідну увагу з боку держави та

науковців?

          -Святкування 400-лїття монас­тиря розпочалось 7 липня 2011 року, у день пам’яті преподобних Іова і Феодосія. Божественною Літургією, яку очолив Патріарх Київський і всієї Руси-України Святійший Філарету співслужінні архієреїв нашої Церкви. Після Богослужіння Патріарх освятив на честь ювілею кам'яний хрест біля Хресто-Воздвиженського собору. В урочистостях взяли участь представ­ники обласної і районної влади, на­уковці, велика кількість вірян та духо­венства. З на­годи ювілею меценатів та жертводав­ців, які долучилися до відродження духовної святині у Маняві, обласна влада відзначила медалями "За заслуги перед Прикарпаттям".

До ювілейних святкувань до­лучився і Прикарпатський національ­ний університет імені Василя Стефаника в особі ректора Богдана Остафійчука. Напередодні 7 липня ректор по­дарував монастирю ікону преподоб­них Іова і Феодосія, написану викла­дачами Інституту культури і мистецтв університету. На моє прохання на­уковці у 2010 та 2011 роках провели археологічні розкопки на території ко­лишніх Скитів, Блаженного каменя, сучасного монастиря. Наприкінці ве­ресня цього року спільно з універси­тетом ми провели Міжнародну кон­ференцію, присвячену 400-річчю свя­тині. Як бачимо, визначній даті була приділена значна увага не тільки з бо­ку Церкви, але й з боку органів влади, науковців та ін. Щоправда, хотілось би, щоб святкування таких ювілеїв відбувалося на державному рівні.

          - Як ви вже згадували, у 2010 та 2011 роках проведено археоло­гічні дослідження на території ко­лишніх Скитів. Яке підношення вони мали до Манявського монас­тиря і яким є висновок дослід­жень науковців?

           - У народних переказах часто згадувалося існування філіальних Ски­тів монастиря, зокрема Вознесінського та Преображенського. Саме за­вдяки археологічним розкопкам ці припущення підтвердилися. 15 травня 2010 року члени Карпатської археоло­гічної експедиції Інституту історії, ет­нології і археології Карпат Прикар­патського університету Микола Кугутяк. Богдан Томенчук і Роман Кобильник у південно-східній частині го­ри Канюковатої (під Погарем і Кливою), в урочищі Скитик, на відстані 1300 м від великого Скиту, виявили залишки кам'яних фундаментів малого Скиту Іова Княгиницького, Так звано­го Преображенського. Цього ж дня експедиція виявила ескарповані схили, оборонні вали і залишки кам'яних фун­даментів храму Вознесіння Господ­нього на Вознесінській горі (Вознесінка). Пам'ятка розміщена в крайній пів­нічно-західній вододільній частині го­ри, яка височіє (650 м. над рівнем мо­ря) над великим Скитом. Дані від­криття стали підставою для відродження колишніх Скитів. На сьогодні вже зведений храм на Вознесінській горі та закладено фундамент під Преображенський храм. Свято вірю в те, що з допомогою Божою та за молитвами преподобних у скорому часі ми впо­раємося з усіма будівельними робо­тами і тут відродиться духовне життя.

          -Історія Манявського мо­настиря тісно пов'язана з іменами преподобних Іова Княгиницького та Феодосія - його засновників. Чи ві­домі якісь праці або писемні джере­ла, які вони залишили після себе?

          - Історії невідомі праці, які за­лишив преподобний Іов. Але, напев­но. відображення його ідей викладені у працях преподобного Феодосія (пер­шого ігумена монастиря), які дійшли до нас у "Духовному заповіті" та "Ре­гулі", в яких описано особливості монашого життя, тобто викладено устав монастиря. До нас дійшло також "Жи­тіє преподобного Іова", написане піс­ля його смерті монахом Ігнатієм. Воно збереглося у монастирі Пресвятої Бо­городиці в м. Пуша (Румунія), а ми маємо лише його копію, де викладені певні повчання преподобного. Цікавим є той факт, що у монастирі існувала, окрім іконописної школи, заснованої преподобним Іовом Княгиницьким, ще й школа хорового партесного співу. Її засновником був преподобний Феодо- сій, знамените "Алилуя" якого дійшло до наших днів. Історики стверджують, що існує ще й "Патерик Великоскитського монастиря", хоча сьогодні ми не знаємо про нього нічого. А така знахідка пролила би світло на нові сторінки з іс­торії Скиту Манявського.

          -Деякі науковці стверд­жують, що Маняський монастир не може називатися Українським Афоном. Якою є Ваша думка з цього приводу?

          -В монастирі зараз проживає невелика кількість бра тії, а устав, роз­роблений мною, є тільки наближеним до того, який був за часі» преподобних Іова та Феодосія. Але не за цими кри­теріями визначається назва монастиря. Важливо те, яку історичну роль він відіграв у житті Церкви, українського народу.

Найкращим доказом того, чи може називатися Манявський монас­тир Українським Афоном, є явлення Пресвятої Богородиці старцю архімандриту Філагрію - хранителю чудо­творної ікони Одигітрії, який був клі­риком Української Православної Церкви Московського Патріархату. Пресвята Богородиця сказала йому передати чудотворну ікону в Ук­раїнський Афон - Манявський монас­тир. Гадаю, якісь інші докази тут не потрібні. Цікавим є й те, що старцю Філагрію дуже важко було наважити­ся передати чудотворну ікону у мо­настир Київською Патріархату. Він сім разів ставав до довгої молитви із чи­танням євангелія і сім разів кидав же­реб, який кожного разу випадав на Манявський монастир. Як нам відомо від духовних чад старця, серед переліку святиш» під час жеребу були відомі мо­настирі Московського патріархату. Тоді ж про яку неканонічність нашої Церкви можна говорити, якщо сама Цариця неба і землі Богородиця засвід­чила нашу канонічність, а Манявський монастир обрала собі за оселю.

          -Декілька років тому з'яви­лись публікації, в яких ішлося про те, що монахи були шпигунами Ро­сійської імперії, монастир закрили через зубожіння, а ченці нібито прийняли унію. Під сумнів стави­лось і захоронения в монастирі гетьмана Івана Виговського. Чи можна погоджуватися з такими твердженнями?

          - В наш час є багато різних псевдонауковців та релігійних діячів, які неправдиво описують українську історію, зокрема й історію Манявського Скиту, викривляючи ті чи інші факти. Згідно з науковими дослід­женнями та свідченнями авторитетних істориків, святиня ніколи не належала до унії, навпаки - протягом багатьох віків була оплотом православ'я на Га­личині. Монастир підтримував зв'яз­ки з іншими державами, але монахи ніколи не шпигували.

          Закриття Скиту аж ніяк не було пов'язане з браком коштів на його іс­нування. За свідченням науковців, де­кілька років перед закриттям у духов­ній обителі зробили капітальний ре­монт і тут була згромаджена чисельна братія. Однією з найвагоміших "підстав закриття стало те, що монастир мав велику популярність серед людей. По неділях і у свята всі йшли в оби­тель, а сільські храми порожніли, від­повідно -духовенство бідніло. Друга причина полягала в тому, монастир підтримував повстання Коліївщини проти насильного окатоличення Навіть переховував ватажків повстань. У 1782 році уніатський єпископ Петро Белянський сприяв арешту та передачі окупацій­ній владі одного із ватажків Коліївщини - Крутобородського, який на той час переховувався в обителі. На цей факт посилається відомий академік Володимир Грабовецький. Стосовно похо­вання у монастирських стінах гетьмана України Івана Виговського. Слід зауважити, що в заповіті дружини гетьмана записано: похоронити її біля свого чо­ловіка у Великоскитському монастирі. Манявський монастир в документах ХVII-ХVIII століття називався Великоскитським і був єдиним з такою назвою. Отже, не може бути сумнівів, що Іван Виговський похований саме у Манявському монастирі.

          -Чи зафіксована в історич­них джерелах кількість братії мо­настиря на час закриття? Як скла­лася подальша доля монахів?

          -Як відомо, духовну обитель закрили за наказом імператора Франца Йосипа 6 вересня 1785 року. На той час у Скиті нараховувався 51 монах (з них - 23 ієромонахи) на чолі з ігу­меном Ісааком ГІротасовичем (на ос­нові документів Краківського архіву). Наказ імператора щодо ліквідації здійснив комісар Станіславського циркулярного уряду Ящевський спіль­но з адміністратором манявської соле­варні Штрассером. Ченці відправили Божественні Літургії у всіх храмах, а у соборі Воздвижения Чесного Хреста - Соборну, передали список інвен­таря і з великим плачем, у тому, що мали на собі, покинули стіни майже 200-літньої обителі. Ігумен повер­нувся з дороги, бо забув віддати ключ. Управителю Штрассеру він сказав такі пророчі слова: "Якщо знайдете двері, які відчиняться цим ключем, тоді мо­нахи вже сюди не повернуться. Але якщо не знайдете, то монахи повер­нуться. і монастир відродиться, стане ще кращим та величнішім, ніж був перед тим. І там, де раніше був цвях залізний - буде срібний, а що із срібла буде із золота".

          Після закриття монахи розі­йшлись по світу, більшість із них піш­ли в Путну та Сучавицю (зараз тери­торія Румунії). На монастирських цвинтарях в Сучавиці, Драгомірній, Вороні. Кошулі, Путні на окремих могильних плитах померлих монахів є написи, що засвідчують про їхню колишню приналежність до Скиту Манявського.

         -Владико, з Вашим іменем пов'язане відродження святіші у новітній час. Що вдалося зробиш, а що планується на майбутнє?

          Відродження Манявського монастиря не ставлю собі в заслугу. Господь за молитвами преподобних Іова і Феодосія допоміг відродити мо­настир, а я тільки виявися добрим інст­рументом у руках Божих (усміхаєть­ся). Духовна святиня живе зараз пов­ноцінним монашим життям. І хоча братія нечисельна, проте виконуються всі уставні богослужіння. Для тих, хто хоче усамітнитися від мирської суєти і ще більш перейнятися аскетичним ду­хом, відроджуємо інші Скити. Проте не помилюсь, коли скажу, що в історії Манявської святині є ще дуже багато таємниць, які належить відкрити.

          -Дякую, владико, за цікаву розмову. Бажаю Вам кріпості, ду­ховних і тілесних сил та здійснення Ваших планів щодо діяльності не тільки Манявського монастиря, але й нашої Івано-Франкінської єпархії загалом.

          -Насамкінець хочу сказати, що Манявська обитель у третє тисячоліт­тя християнської ери увійшла відрод­женою. Монастир виховує нову плея­ду ченців, послідовників преподобних Іова і Феодосія. Вірю, що той дух ас­кети, який 400 років тому заклали і ут­вердили преподобні, не згасне, буде примножуватися, а відновлена святиня і далі зцілюватиме душі тих прочан та богомольців, які приходять сюди за благословенням Господнім і духов­ною наукою.